Анорексія (в перекладі з грецької – немає апетиту) – захворювання, що характеризується порушенням роботи харчового центру головного мозку і проявляється відсутністю апетиту, відмовою від їжі. Анорексія- це психічне захворювання, яке виявляється в підвищеній увазі до їжі та власної ваги.
Сильне зменшення ваги - найочевидніший симптом анорексії, який, проте, стає помітний тоді, коли організм вже близький до виснаження.
Для людей, які хворі на цю недугу, за ідеал вважаються, коли вага досягає 35 кг. Коли хвороба прогресує, анорексик постійно відчуває слабкість, швидко втомлюється, іноді навіть непритомніє.
Хворому на анорексію постійно холодно, оскільки організму не вистачає енергії, щоб зігрітися.
Анорексія класифікується за механізмом виникнення: невротична анорексія (негативні емоції стимулюють перезбудження кори головного мозку); нейродинамічна анорексія (сильні подразники, наприклад, больові, пригнічують нервовий центр в корі мозку, що відповідає за апетит); нервово-психічна анорексія або нервова кахексія (відмова від їжі обумовлена психічним розладом – депресії, шизофренія, синдром нав ҆язливих станів, найцінніша ідея схуднення). Також анорексія може стати наслідком недостатньої функції гіпоталамуса у дітей та синдрому Каннера.
Симптоми нервової анорексії Прояви з боку харчової поведінки: нав ҆язливе бажання схуднути, незважаючи на недостатність (або відповідність нормі) ваги; фатфобія (нав ҆язлива боязнь зайвої ваги, повноти); нав ҆язливі ідеї, пов ҆язані з їжею, фанатичний підрахунок калорій, звуження інтересів і фокусування їх на питаннях схуднення; регулярна відмова від їжі, вмотивована відсутністю апетиту або недавнім прийняттям їжі, обмеження її кількості (аргумент – «я вже ситий (а)»); перетворення прийомів їжі в ритуал, особливо ретельне пережовування (іноді проковтування не жуючи), сервіровка маленькими порціями, нарізка дрібними шматочками; уникнення заходів, пов ҆язаних з прийомом їжі, психологічний дискомфорт після їжі.
Інші поведінкові ознаки: прагнення до підвищеного фізичного навантаження, роздратування, якщо не виходить виконати вправи з перевантаженням; вибір просторого мішкуватого одягу (щоб приховати свою уявну зайву вагу); жорсткий, фанатичний, не здатний до гнучкості тип мислення, агресивність у відстоюванні своїх переконань; схильність до уникнення суспільства, самоти.
Психічний стан: пригнічений стан психіки, депресії, апатії, зниження здатності до зосередження, працездатності, замкненість, зацикленість на своїх проблемах, невдоволення собою, своєю зовнішністю і своїми успіхами в схудненні; часто – психологічна лабільність, порушення сну; відчуття втрати контролю над своїм життям, нездатності до активної діяльності, марності зусиль; анорексик не вважає, що він хворий, відмовляється від необхідності лікування, упирається у відмові від їжі.
Фізіологічні прояви маса тіла значно (більше 30%) нижча за вікову норму; слабкість, запаморочення, схильність до частої непритомності; ріст тонкого та м ҆якого пушкового волосся на тілі; зниження сексуальної активності, у жінок розлад менструального циклу аж до аменореї та ановуляції; слабкий кровообіг і, як наслідок, постійне відчуття холоду.
Як допомогти хворому анорексією. Марно лякати хворого словами на кшталт «Ти помреш, якщо не будеш їсти!» Так само, як спотворено його уявлення про власне тіло, спотворене і його уявлення про небезпеки. Він боїться бути товстим, а не померти. Тому як можна м ҆якше покажіть йому, як ви про нього турбуєтеся, і що його стан заподіює вам біль. Станьте прикладом для близької людини. Харчуйтеся правильно, займайтеся спортом і покажіть йому, що можна радіти життю, маючи просто струнке, а не надмірне худе, тіло. При цьому уникайте критики на адресу хворого. Піклуйтеся про себе. Якщо він не хоче допомогти собі, це не означає, що і ви повинні махнути на себе рукою. Бачити, як близька людина знищує себе, страшно, тому зверніться до свого лікаря або психолога. Вони допоможуть вам краще справлятися зі стресом і, можливо, підкажуть, як переконати дорогу вам людину почати лікування. Крім того, обов ҆язково спілкуйтеся зі своїми друзями і близькими вам зараз теж дуже потрібна підтримка. Не ведіть себе, як поліцейський. Тобто, не треба із суворим виглядом спостерігати за анорексиком, коли він їсть, або коли просто проходить повз кухню. Йому потрібна ваша підтримка, а не жорсткий нагляд. Не погрожуйте, не підвищуйте голос, не зривайтеся.